Реєструйся та використовуй портал АговTravel на повну ! Додавай свої локації, публікуй новини, події, та просто цікаву інформацію про туризм в Україні.

Сентінельці

Сентінельці - найбільш ізольоване плем'я у світі, яке привертає увагу мільйонів людей по всьому світу. Вони живуть на невеликій лісовому острові в Бенгальській затоці під назвою Північний Сентінел, площею 60 км. кв. Сентінельці продовжують чинити опір будь-яким контактам з цивілізацією, нападаючи на всіх, хто наближається до них.

Велика частина інформації про сентінельців була зібрана шляхом спостереження за ними з човнів, пришвартований на відстані польоту стріли від берега, і декількох коротких моментів, коли сентінельці дозволяли підійти досить близько, щоб передати кілька кокосів. Невідомо, навіть, як вони себе називають.

Сентінельці полюють і займаються збиранням в лісі, а також ловлять рибу в прибережних водах. На відміну від сусідніх племен, вони вміють робити човни - це дуже маленькі й вузькі каное, які можна використовувати тільки на мілководді. Вважається, що сентінельці розділені на три невеликі групи. У аборигенів є два типи будинків: великі громадські хатини з декількома вогнищами для кількох сімей і тимчасові притулки без стін, які іноді можна побачити на пляжі, розраховані на одну сім'ю.

Жінки носять пов'язки з волокна навколо талії, шиї і голови. Чоловіки також носять намиста і пов'язки на голову, але їх на стегнах товстіші. Чоловіки племені сентінельців озброєні списами та луками.

Хоча в ЗМІ сентінельців часто називають «вічними дикунами», - це явно не так. Їх спосіб життя змінюється і вони постійно пристосовуються, як і інші народи. Наприклад, вони навчилися використовувати метал, який був викинутий на берег або витягнутий з затонулих кораблів на острівних рифах. Залізо заточують і використовують як наконечники для стріл. Судячи з того, що можна розгледіти здалеку, остров'яни мають міцне здоров'я і процвітають, що сильно контрастує з іншими Андаманськими племенами, яким британці принесли «цивілізацію». Люди, яких бачили на берегах Північного Сентінела, виглядали гордими, сильними та здоровими. Також було видно багато дітей і вагітних жінок.

Сентінельці отримали міжнародну увагу після цунамі 2004 року, членів племені сфотографували коли вони стріляли з луків по гвинтокрилу, який перевіряв їх стан.

Першим контактом вважається контакт в кінці 1800-х років. М.В. Портман, британський командувач, висадився з великою командою на Північному Сентінелі в надії зв'язатися з сентінельцями. У групі були слідопити з інших Андаманських племен, які вже вступили в контакт з британцями.

Вони знайшли недавно занедбані села і стежки, але сентінельці ніде не було. Через кілька днів вони наткнулися на літню пару і кілька дітей, яких «в інтересах науки» відвезли в Порт-Блер. Як і очікувалося, незабаром вони захворіли. Дорослі померли, а дітей відвезли назад на острів. Невідомо, скільки сентінельців захворіли в результаті такої «науки», але цілком імовірно, що діти могли передати хвороби й результат виявився плачевним. Можливо через це сентінельці стали такими ворожими та не палають бажанням виходити на контакт.

Протягом 1970-х років індійська влада час від часу відвідували Північний Сентінел, намагаючись подружитися з племенем. Часто це відбувалося за наказом чиновників, які просто хотіли трохи пригод. Під час однієї з таких поїздок на пляжі залишилися дві свині та лялька. Сентінельці вбили свиней і закопали їх разом з лялькою. Подібні відвідування стали більш регулярними в 1980-х роках. Відвідувачі намагалися зійти на берег в місцях де не було аборигенів і залишити їм подарунки, такі як кокоси, банани та шматочки заліза. Іноді сентінельці робили дружні жести, але в основному вони несли дари в ліс, а потім стріляли з луків в прибульців.

У 1991 році навіть відбувся певний прорив. Коли офіційні особи прибули на Північний Сентінел, плем'я жестом запросив їх піднести подарунки, а потім вперше підійшло без зброї. Вони навіть зайшли в море до човна, щоб зібрати ще кокосів. Цей дружній контакт тривав недовго, хоча поїздки з подарунками тривали кілька років, інші зустрічі не завжди були дружніми. Іноді сентінельці наводили свої луки на контактну групу, а одного разу вони атакували дерев'яний човен своїми теслами (кам'яна сокира для рубання дерева). Ніхто не знає, чому сентінельці спочатку вийшли на контакт, а потім знову стали агресивними. Можливо, хтось знову помер від хвороб.

У 1996 році регулярні місії по роздачі подарунків припинилися. Багато офіційних особ почали сумніватися в доцільності спроб зв'язатися з людьми, які спокійно жили самі величезний час - 55000 років. Контакти з іншими подібними племенами майже завжди мали згубний вплив. Тривалий контакт з сентінельцями міг привести до не менш трагічних наслідків.

У наступні роки візити траплялися лише зрідка. Після цунамі 2004 року офіційні особи двічі відвідали сентінельців на відстані, щоб переконатися, що з племенем все в порядку і їм не потрібна допомога. Потім влада заявила, що ніяких подальших спроб зв'язатися з сентінельцями робитися не буде, але сталося непередбачене.

Смерть американського місіонера від рук сентінельців

У листопаді 2018 місіонер з США, Джон Чау відправився в подорож на острів Північний Сентінел. Джон вважав його «останнім притулком Сатани на Землі». Він хотів встановити контакт і пожити серед сентінельців. Чау висловлював сильне бажання нести слово Боже серед дикунів. Перед подорожжю місіонеру провели всі необхідні приготування - пройшов вакцинацію, карантин, навчився базовим навичкам медицини і лінгвістики. Однак, з якоїсь причини, він вирішив не запитувати дозволу у влади Індії на відвідування острова. В результаті його поїздка виявилася незаконною, через те, що всі іноземні громадяни повинні були отримати дозвіл на відвідування Андаманських і Нікобарських островів, тим більше, що на Північний Сентінел взагалі нікого не пускали. Чау вирішив проблему просто - заплативши двом місцевим рибалкам 25 тис. Фунтів стерлінгів, щоб ті доставили його до острова. Пізніше рибалки були заарештовані.

Чау відправився на маленькому човні, з корабля рибалок на острів і спробував зв'язатися з сентінельцями. При першому контакті йому довелося кинути подарунки й відступити, бо члени племені почали цілитися в нього з луків. Пізніше він ще раз поплив на острів. Але на цей раз один з членів племені вистрілив в Чау і потрапив стрілою в біблію, яку тримав місіонер. Джон кинув свій човен і в паніці поплив до корабля руками. 16 листопада, в день, коли Чау останній раз бачили живим, він попросив рибалок висадити його одного на острів. Він думав, що сентінельці будуть не такі агресивні, якщо поруч не буде корабля. Перед тим, як залишитися на острові на самоті, Чау написав у своєму щоденнику, що був наляканий, але це коштувало того, щоб показати цим людям істинного Бога. Згодом Чау був убитий сентінельцями. Рибалки, які переправили його, пізніше спостерігали, як сентінелці тягли його тіло по берегу і ховали.

Це не поодинокий випадок. У 2006 році двоє індійських рибалок кинули якір свого човна біля Північного Сентінел. Вони вирішили поспати, після того, як браконьєрити в водах навколо острова. Але були вбиті, коли їхній човен віднесло на берег сентінельців. Але цей випадок не викликав такого резонансу, як смерть Джона Чау.

Плем'я ясно дало зрозуміти, що більше не хоче зв'язків з цивілізацією. Зараз контактів з аборигенами більше не проводять, лише зрідка перевіряючи на відстані з кораблів або гвинтокрилів їх стан.

Обов'язково поділися цієї СТОРІНКОЮ!